Марина Лібанова про долю Української книги, книгарні та культові місця, які ми втрачаємо.

Марина Львівна Лібанова, директорка книгарні «Букініст»

Підйомники: Ще у лютому почалися у нас розмови з приводу «Української книги» на Центральній площі. Не знаємо всіх подробиць, мабуть, тому що нам не все розказують… От, власне, тому ми вас і запросили, з надією на те, що Ви поділитеся з нами якимось інсайдами. Що там відбувається? Закінчилася оренда і просто їх звідти посунули за «ненадобностью»..?

Марина ЛІБАНОВА: Ніхто там нічого не закінчив…. Значить, якшо коротко: існує в місті така громадська організація «Інститут розвитку міста». Очолював її Олег Хавич. Вони (інститут) постійно продовжували свою оренду (вже більше 15 років вони там). Зараз Хавич вже більше не хоче бути головуючим у цій організації. І він пропонував, і мені в тому числі, до речі, жалкую, що тоді я не прийняла пропозицію, і не «підгрібла» під себе приміщення під ще одну книгарню, можливо, це було б найкращим рішенням… Але він (Хавич) таки знайшов когось, я досі не знаю, хто ці люди, і там просто помінялася команда. Так от ця команда і почала оці всі незаконні абсолютно дії. Вся «сіль» в тому, що вони почали все з якогось вульгарного ремонту. Почали істерично вивозити з приміщення книги, всю начинку загалом – автентичні, виключно унікальні речі (хоча в них там оренд залишалося до грудня 2020 року. Та вони були впевнені ,що їм продовжать оренду), люди вже звернули на це увагу, мовляв, що взагалі відбувається . Ми зустрілися з Оксаною Драчковською і вирішили щось робити! Оксана написала петицію, яка за короткий термін набирає величезну кількість голосів. Петицію починають розглядати і раптом виявляється, що на неї(петицію) реакція чиновників, скажімо так, була доволі дивна. Чиновники почали нам говорити, мовляв, чого ви репетуєте, все буде добре. Та моя інтуїція мені вже тоді підказала і я досі в тому впевнена,що «Української книги» не буде! Люди, які туди «зайшли» там з чисто матеріальною установкою. Причому, вони настільки впевнені в своїй безнаказаності, що не взявши ніяких дозволів, підписали всі документи і почали руйнувати унікальне приміщення. Там вже, навіть, от той шикарний балкон зірвали… про що можна тут ще говорити.

Між іншим, за умовами договору не можна змінювати направленість, так скажемо, цього приміщення- книги, література, мистецтва і культури! Ми ж це саме в петиції своїй і вимагали. Що це не буде чергове кафе. В нас зараз багато подібних приміщень, але не в кожному є свій Дух! В цьому він був! Ми всі його довго створювали. І зараз це серйозний іспит нашій владі, – якшо ці вульгарні дії таки допустять, то це буде означати, що у нас можна безцеремонно робити що і як завгодно і не отримувати покарання жодного! Ну подумаєш: книгарнею більше,книгарнею менше…

П: А скільки, до речі, залишилося на балансі міськради книгарень?

М.Л.: Не готова вам сказати точно. Чому? Тому що приміщення саме може бути на балансі міськради (те,що відбулося колись з «Букіністом»), а сам «фарш»- від облради. Через такі історії місто вже втратило приміщення на Заньковецькій – воно відійшло облраді. Сьогодні цей магазин взагалі не на слуху. І його історія наближається до історії «Української книги».

П: Давайте про приміщення… долю їх у місті. Як ви ставитеся до того, коли відходять прекрасні, культові споруди до, наприклад, релігійних інших організацій?

М.Л.: Все ж почалося не сьогодні! Я ще пам’ятаю як зникав, повііільноооо так легендарний наш Клуб залізничників, приміщення якого було спочатку синагогою, потім клубом, а потім, при розвалі Радянського Союзу, якось так непомітно і незрозуміло опинилося у руках якоїсь релігійної організації. Вони зробили там красивий ремонт і закрили на величезний залізний замок. І зараз невідомо вже чи ще належить саме приміщення місту. Тепер друга історія з кінотеатром «Україна». На якому етапі приміщення почало розвалюватися? Там що були якісь випробування, чи може хтось приходив і спеціально там все ламав? Час!Час поламав це все. А ніхто ж не контролював. Віддали також його якійсь громадській організації… Тепер, коли ця історія з релігією, всі раптом сказали: «Так! Ми готові ремонтувати». Вносити там якусь свою тисячу, відкладену на чорний день, грубо кажучи. Та я шось якось до такого… ну слабо віриться, чесно кажучи.

На мій погляд все набагато глибше. Іде підміна. Замість того, щоб бути культурним, легше стати релігіозним. Так набагато простіше жити. Щоб бути культурним, потрібно вчитися, читати, дивитися, бувати… А так все просто-одне місце, в яке ти просто приходиш, десятину заносиш і слухаєш цю штучну створену релігійну спільноту і її устав.

Як виявилося, до речі, і «Українську книгу», і кінотеатр «Україна» взяли одні й ті ж люди. Це програш усього українського. Адже це культово називатися і бути українським. І де воно тепер? У релігії є гроші. Культура не може заробляти, а релігія може от і все.

П: Так от, а хто ж ця людина, яка робить таку «ведмежу послугу» Чернівцям? І як це зупинити?

М.Л.: А от так і невідомо… Якась загадка загадок, хто ж за цим стоїть. Що робити? Ну дивіться, як виявляється вже створена там якась комісія при міськраді. І вже, навіть, кілька рішень вони там є. Спершу хочуть з’ясувати збитки. Знову створять комісію окрему… Тепер будуть от ці безкінечні суди. Я весь час хочу у них запитати: «А де ж ви були раніше?!». Всі ж бачили, чули, що там щось відбувається!

Шкода дуже, що руйнують таке унікальне приміщення геніального архітектора – таких, до речі (цього архітектора будівель), в світі лише три! І от одне, уявіть, у Чернівцях.